“У ту ніч, коли підірвали аеропорт і наші хлопці гинули, я не спала”. Мама кіборга Івана Вітишина - про сина

16.01.2019 10:01

     День пам'яті захисників Донецького аеропорту відзначають  у ці дні. 19 – 20 січня 2015 року від підриву терміналу загинув 51 український боєць. Оборона летовища тривала 242 дні, - з 26 травня 2014 до 22 січня 2015. Саме останні січневі дні стали найважчими у боротьбі за аеропорт.

 

     Чотири роки тому бойовики зруйнували стіни аеропорту - лише так їм вдалося припинити героїчну оборону. Наших захисників за їх незламність назвали "кіборгами". Вони вистояли - не вистояв бетон…

 

     У січні 2015 року битва за аеропорт забрала життя Героїв з Тернопільщини - Ігоря Римара, Володимира Труха, Івана Вітишина. Вічна слава Героям!

 

     Мама кіборга Івана Вітишина з села Велика Лука Тернопільського району поділилася з “20 хвилин” спогадами про сина та про січневі події 2015 року. Нагадаємо, Іван Вітишин був старшим сержантом 81-ї окремої аеромобільної бригади, загинув захищаючи Донецький аеропорт, тримаючи в руках фото своїх дітей. Івана Вітишина посмертно нагородили орденом «Народний герой України». “Мамо, моліться за нас…”

 

     Ці холодні січневі дні Марія Вітишин переживає важко. Вже минуло чотири роки, відколи не стало сина, та біль у маминому серці не вщухає.

 

     - Січень дуже важкий і тривожний для мене місяць, - каже пані Вітишин.

 

     - Хоч вже 4 роки минуло, але щодня мені відтворюється дуже жива картина, починаючи з 13 січня. А те, як мені син подзвонив о 12.00, ніколи не забуду. Було чути, що він втомлений, задиханий, біг і казав мені: “Мамо, моліться за нас, ми входимо у аеропорт”. Я постійно шукаю в інтернеті спогади хлопців і по ниточці намагаюся скласти все те, що з ними тоді відбувалося, що мій син переживав кожного дня. Як виявилося 13 січня у аеропорті був дуже важкий день. Вже всі знали, що просвітку не буде, що це вже все...

 

     Це був страшний Йордан Найважчі дні в Донецькому аеропорті відбувалися саме перед Водохрещем.

 

     - Те, що він тоді переживав, я тепер переживаю кожен день, - каже Марія Вітишин.

 

     - Згадую той страшний Йордан, який у нас був. З 17 січня ми вже не мали зв’язку з Іваном і на Йордан, коли люди освячували воду, я вже перед собою світу не бачила.  У ту ніч, коли підірвали аеропорт і наші хлопці гинули, я не спала. Марія Вітишин каже, що навіть не знає точної дати смерті свого сина, адже за різними відомостями вона різна - поранений Іван був орієнтовно 19 січня, а помер 20 або 21 січня. У ці дні рідні та друзі Івана зберуться його вшанувати. До речі, побратимів, які воювали разом, залишилося лише двоє. Всі інші полягли там - в аеропорті.

 

     - Іван був дуже сильний чоловік. Коли телефонував, ніколи не казав, що йому важко, що йому холодно чи він голодний. Тільки: “ Мамо, все нормально”, каже мама про сина.

 

     - Хочеться вірити, що його боротьба не була даремною. Але іноді дуже сильно болить, що про полеглих швидко забувають. Вони віддали життя в такому пеклі. Читаю спогади хлопців, які були в останні дні в аеропорті, які пройшли полон, просто страшно це читати, важко усвідомити,  що там було. Уявіть собі, яку треба мати мужність, щоб знайти ту хвилинку, коли було затишшя, коли не стріляли і зателефонувати мамі і сказати, що все добре. Він не хотів, щоб я чула постріли. Досі важко повірити, що сина немає Час гоїть рани, тільки не в даному випадку, каже Марія Вітишин.

 

     - Тут чим більше часу, тим гірше рана гоїться, - каже жінка.

 

     - Я важке життя прожила, - вже похоронила чоловіка, батьків. Я важко це переживала, але час трохи все залікував. Але щодо  сина, то залишається якась надія, що він живий, я не можу усвідомити, що його нема. Не можу з тим погодитися…

 

     Коли Іван Вітишин загинув, йому було 38 років.

 

     - Він казав, що назад дороги нема.  Він більше спілкувався з сестрою, більше їй відкривався, а мене старався оберігати від цієї біди, - каже пані Вітишин.

 

     - Якось сказав сестрі: “Якщо на могилі в мене будуть червоні троянди, я знатиму, що це ти приходила...” Сестра на два роки молодша, вони з братом були дуже близькі, мали спільні інтереси. Зараз вона дуже страждає за ним. Вона його шукала... Це дуже страшне для кожної мами втратити дитину на війні. Одних  хлопців одразу знайшли, а ми пройшли через таке пекло. Цілий місяць сепаратисти кидали нам відео, ми дивилися, як він там лежить. Дзвонили і казали:”Приезжай и забирай своего 200-го, он нам не нужен”. Коли ми шукали Івана, він приснився молодшій сестрі і сказав: “Нехай мама про мене всім розказує, тоді їй буде легше”. І б хотіла написати спогади про сина, але не маю на це сили. Починаю згадувати це все детально і дуже мені важко…

 


Посилання на джерело: https://te.20minut.ua/lyudi/u-tu-nich-koli-pidirvali-aeroport-i-nashi-hloptsi-ginuli-ya-ne-spala-m-10766080.html

Всі новини
Переглянуто 182 раз

Залиши коментар

Коментарі (0)